Селище Ладан - одне з найдавніших сіл Прилуччини. Розташоване в східній частині району на правому березі р. Удай за 18 км. від райцентру - м. Прилуки і залізничної станції. За старим адміністративним поділом, село відносилось до Переволочанської волості Прилуцького повіту, Полтавської губернії.

Давня назва була - Ладин, з 1930 р, став зватися Ладан.

Час заснування відноситься до XI століття. Вперше згадується 1603 р., коли тут було засновано Ладанський Покровський монастир. Назва Ладин походила   від старослов'янського бога Ладо, скульптурне зображення якого знаходилось тут же на Гуляй - горі.

Це був бог весілля, згоди, любові і благополуччя. На честь його щорічно з 25 травня по 25 червня відбувалися свята - гульбища. Після тяжкої праці народ збирався з навколишніх сіл - близьких і далеких.

До революції Ладан - типове українське село, яких тисячі  в Україні. Складалося воно з 300 селянських дворів, а проживало в ньому 1,5 тис. чоловік. В їх розпорядженні було дві тисячі десятин землі різних угідь. Поміщиків і дворян не було. Село  в основному - бідняцько-середняцьке. Населення, в усякому разі більша його частина, жило впроголодь.

Але Ладан мав і свої особливості - тут був монастир. Ладанський Покровський монастир заснований одночасно з Густинським монастирем на початку XVII ст. на землях князів Вишневецьких, поблизу м. Прилук. Спочатку називався Підгірським і діяв як чоловічий, з 1619 - жіночий. Фундаторка Раїна Могилянка (1589 – 1619), мати магната Вишневецького, двоюрідна сестра Київського Митрополита П. Могили), передала монастиреві с. Ладан. У 1763 р. монастир було зачинено, а в 1817 р. він був відновлений.

Верхівку села становили: староста, писар, урядник, два священики, два вчителі. Газет ніхто з селян не передплачував, молодь розважалася на досвітках, а в літній час - на веснянках.

Для дітей селян була початкова школа, але закінчували її далеко не всі. Загальна грамотність становила лише 50 - 60%. Було ще в Ладані так зване єпархіальне жіноче училище для дітей духовенства. Одначе, жодна ладанська дівчина за весь час довголітнього існування цього училища  закінчити його не могла: не було доступу (нині це ПТУ - 8). На той час в селі діяв медпункт з одним працівником.

Таким село увійшло в революцію 1917 р. Монастир було ліквідовано, а натомість у жовтні 1928 р. за рішенням уряду  утворено Трудову комуну ДПУ УРСР для молодих правопорушників, що залишилися без притулку. Комуна ще називалась труд-комуна НКВД УРСР ім. В.А. Балицького. Вихованці виготовляли одяг, а з 1931 р. - спортивне спорядження, меблі, з 1933 - шліфувальні верстати. У 1933 р. в Комуні побував український письменник І. К. Микитенко. який описав її життя в романі "Ранок", На території монастиря є будинок, в якому тоді мешкав письменник. На фасаді його встановлено меморіальну дошку.

Комуна росла,  виробництво розширювалось,  впроваджувалась нова, більш складна техніка, росли і комунари. Через 10 років потреба в Комуні відпала. Комуна була перетворена на державне підприємство - завод "Протипожежного устаткування" (пізніше об'єднання  "Пожмашина").

 

 1 | 2