KonenkoНародилася Тетяна Іванівна Кононенко в селищі Ладан 18 січня 1956 року.
1963-1973 – навчалася в Ладанській середній школі.
1978-1979 – на базі Чернігівського медичного училища, закінчила курси медичної сестри для дитячих садочків.
Коли навчалась в Чернігові, щодня пробігала повз крамничку, де продавались вироби народних умільців. Серед краму красувались і барвисті серветки, що аж очі вбирали.
- Оці червоно-чорні кольори мене й підкорили, - розповідає майстриня.
1981-1984 – навчалася в Прилуцькому педагогічному училищі ім. І. Я. Франка. Після закінчення училища повернулася до рідного Ладана.
З 1984 – працювала в дитячому садку «Червона шапочка» вихователем. Чуйне та добре серце Тетяни Іванівни дарувало з молодих літ і донині любов та ласку своїм маленьким вихованцям.
Мрійлива та любляча природу душа не може жити без улюбленого заняття. Ось і наша героїня своїми золотими руками втілює справжні шедеври, вишиваючи все, що нас оточує: квіти та красу українського краю. Голка й нитка в її руках відтворюють усе чим живе, що відчуває ця чарівна жінка.
Тетяна Іванівна Кононенко учасниця всіх виставок, які організовуються в районі та області. Її роботи експонувались на районних виставках в Пирогово, інших загальноукраїнських виставках. Її роботи сподобались справжнім цінителям української вишивки, навіть президенту, бо вирізняються досконалістю роботи та класичним візерунком. Їй часто роблять замовлення депутати, міністри. У неї така тонка робота, що навіть не розділяється нитка при вишиванні. Багато жінок захопились вишиванням, дивлячись на її рушники та картини. Любов до вишивання вона передала своїй донечці Наталі та онучці Аліні. Аліночка, яка навчається на 1-му курсі медучилища, також вже вишила дві картини, які досконалістю ніяк не відрізняються від бабусиних.
Чоловік Тетяни Іванівни, Олександр Костянтинович, розділяє захоплення дружини. І якщо вона береться до нової роботи, то вся хатня – виконується ним. Він добре розуміє дружину, яка з голочкою і нитками не розлучалася ніколи – це для неї як цілюща магія.
Любов до вишивання у Тетяни Іванівни з дитинства. Вчилася вишивати сама. Пам'ятає, як захворіла. Олександра Михайлівна (працювала заступником головного бухгалтера сільпо) принесла їй додому набиту на тканині картинку: ведмедика з рушником через плече та зубною щіточкою. Він так сподобався Тані, що вона почала його вишивати. Це була перша річ вишита дівчинкою. Потім вишивала на полотні: рушники, серветки, картинки.
Тато Тані, Якименко Іван Данилович, секретарював на заводі..
Коли працювала Тетяна Іванівна вихователем в дитячому садку, то в її групі всі експонати були виготовлені її руками. Навіть іграшки Тетяна Іванівна виготовляла сама. А дельфіна зробила як живого. Як же полюбляла малеча сидіти на ньому та уявляти себе в морі. А куточки народознавства зроблені з такою любов'ю, з таким умінням і фантазією, що позаздрить найуспішніший дизайнер інтер'єру. Кожну річ, виготовлену руками цієї прекрасної жінки, розглядав би годинами. Крім того, Тетяна Іванівна була прекрасним педагогом і психологом. Вона вміла поговорити з батьками дітей, знаходила «стежину» до серця кожного малюка.
До занять з дітьми вона готувалася дуже ретельно. З поїздок завжди привозила багато методичної літератури по роботі з дітьми. Вивчала нові форми і методи роботи в дошкільному вихованні. Була дуже відповідальною на роботі. Та і зараз знаходить час, щоб в чомусь допомогти колегам, чи то виготовити віночок, чи герб України.
Вона майстриня не тільки у вишиванні. Вона любить господарювати на городі. Завжди шукає нові сорти овочів, проводить експерименти по догляду за ними. З задоволенням передає свій досвід сусідам та знайомим. Вона щира і відкрита. Людина великої душі. Та вишивальниця й не може бути іншою.
А ще Тетяна Іванівна дуже шанує Бога та вірує в добро. Тому ікони вишиті її руками, то справжній витвір мистецтва.

Матеріал розміщено за сприяння центральної районної бібліотеки.